Відповідно до ст. 11 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК:

Реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість – продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить:

• понад 1 мільйон гривень – з 1 січня 2011 року;
• понад 500 тисяч гривень – з 1 квітня 2011 року;
• понад 100 тисяч гривень – з 1 липня 2011 року;
• понад 10 тисяч гривень – з 1 січня 2012 року.

Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

Послідовність дій при реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі затверджена Постановою Кабінет Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» (далі Порядок).

Відповідно до п.1 Порядку подання податкової накладної та/або розрахунку коригування Державній податковій службі в електронній формі здійснюється відповідно до Порядку підготовки і подання податкових документів в електронній формі засобами телекомунікаційного зв’язку, затвердженого Державною податковою службою.

Згідно з п.2 Порядку внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до Реєстру (далі – реєстрація) здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі Державній податковій службі з використанням електронного цифрового підпису. Операційний день триває з 0 до 23-ї години.

Пунктом 4 Порядку регламентуються випадки коли не підлягають реєстрації податкові накладні, які не видаються покупцеві та залишаються у продавця в порядку, встановленому Державною податковою службою.

Відповідно до п.5 Порядку продавець складає податкову накладну та/або розрахунок коригування у форматі (відповідно до стандарту), затвердженого Державною податковою службою, з використанням спеціалізованого програмного забезпечення.

Після складення податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі на них накладається електронний цифровий підпис посадових осіб платника податку у такому порядку: першим – електронний цифровий підпис головного бухгалтера (бухгалтера) другим – електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

За відсутності у продавця посади бухгалтера електронні цифрові підписи посадових осіб платника податку накладаються у такому порядку: першим – електронний цифровий підпис керівника; другим – електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця. Продавець, що є фізичною особою – підприємцем, накладає електронний цифровий підпис у такому порядку: першим – електронний цифровий підпис фізичної особи – підприємця; другим – електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

Для делегування права підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування іншій посадовій особі, продавець отримує засоби електронного цифрового підпису в акредитованих центрах сертифікації ключів для такої особи та подає податковому органові за місцем реєстрації посилені сертифікати електронного цифрового підпису зазначеної особи. У такому разі електронні цифрові підписи посадових осіб продавця накладаються у такому порядку: першим – електронний цифровий підпис посадової особи, якій делеговано право підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування; другим – електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

Згідно з п.6 Порядку після накладення електронного цифрового підпису продавець здійснює шифрування податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі та надсилає їх Державній податковій службі засобами телекомунікаційного зв’язку з урахуванням вимог Законів України “Про електронний цифровий підпис” та “Про електронні документи та електронний документообіг”. Примірник податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі зберігається у продавця.

Пунктом 8 Порядку для підтвердження прийняття податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації продавцю видається квитанція в електронній формі у текстовому форматі, у якій зазначаються реквізити зазначених документів, відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною податковою службою, результати перевірки електронного цифрового підпису, інформація про продавця, дата та час прийняття, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова накладна та/або розрахунок коригування. Квитанція, на яку накладається електронний цифровий підпис Державної податкової служби, підлягає шифруванню та надсилається продавцеві засобами телекомунікаційного зв’язку. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в Державній податковій службі.

Тобто, узагальнюючи зазначене можна відмітити:

для реєстрації ПН в Єдиному реєстрі, необхідно дотримуватися порядку формування та подання податкової звітності в електронному вигляді засобами електронного зв’язку, тобто отримати посилені сертифікати відкритих ключів та необхідне програмне забезпечення, укласти договір про визнання електронних документів.

для отримання підтвердження реєстрації ПН в Єдиному реєстрі (для отримання права на подальше віднесення сум ПН до податкового кредиту), необхідно направити запит до ЄРПН в електронному вигляді. Для цього згідно з порядком формування та подання податкової звітності в електронному вигляді засобами електронного зв’язку необхідно отримати посилені сертифікати відкритих ключів та необхідне програмне забезпечення, укласти договір про визнання електронних документів.

В разі формування ПН та Запиту до ЄРПН за допомогою Програмного забезпечення системи формування та подання до органів ДПС засобами телекомунікаційного зв’язку податкової звітності, податкових накладних та реєстрів податкових накладних в електронному вигляді («Податкова звітність»)  необхідно ознайомитись та дотримуватись Порядку роботи з програмним забезпеченням по формуванню податкової звітності в електронному вигляді (пункт 15).

Крім того, звертаємо увагу, що з метою створення сприятливих умов для переходу на електронну звітність, а також заощадження часу платників податків, який витрачається на укладання договорів, ДПА України запроваджено новий сервіс для дистанційного укладання договорів щодо подання звітності засобами E-mail.

Процедури формування Договору в електронному вигляді реалізуються акредитованими центрами сертифікації ключів у власному програмному забезпеченні.

Відповідна інформація стосовно адрес телефонів та Е-mail акредитованих центрів сертифікації ключів знаходиться на офіційному сайті Державної податкової адміністрації у м. Києві  в банері «Платникам податків про електронну звітність», розділ «Сертифікаційні центри».

Джерело: сайт ДПА у м. Києві

Подібні статті

Суть в тому, що в разі наявності додатків до декларації необхідно в цих службових клітинках проставляти номери рядків, до яких відносяться відповідні додатки, а саме:

додаток 1 до рядка 8, 16

додаток 2 до рядка 26

додаток 3 до рядка 25

додаток 4 до рядка 25.1

додаток 5 до рядка 1, 2.1, 2.2, 3, 4, 4 та/або рядки роділу 2 декларації в залежності від наявності операцій.

В порядку ЗАПОВНЕННЯ ТА ПОДАННЯ ПОДАТКОВОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ З ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ не згадується про правила заповнення службових полів, а отже не може бути “неправильного їх заповнення” (в деяких випадках може бути вибір які рядки вказувати, а які – ні).

Подібні статті

Одной из основных проблем предпринимателей во взаимоотношениях с органами государственной налоговой службы уже давно является вопрос сотрудничества с фиктивными предприятиями. Проблема заключалась не столько в самом сотрудничестве, сколько в его налоговых последствиях. В последние годы органы ГНС Украины действовали по четко прописанному сценарию: признавали недействительными учредительные документы таких фиктивных предприятий, аннулировали свидетельство плательщика НДС с его момента регистрации. Это, по мнению органов ГНС Украины, влекло за собой ничтожность соглашений, заключенных таким предприятием, а также недействительность налоговых накладных, которые были им выданы. Страдали от этого и участники схем (заведомо пользующиеся услугами «минимизаторов») и добросовестные предприятия, которым в силу стечения обстоятельств, пришлось сотрудничать с такими «горе-предприятиями». Следствием признания недействительными налоговых накладных, являлся перерасчет НДС, подлежащего к уплате, в связи с корректировкой в части суммы кредита по НДС.

Бывали случаи, когда по такой же схеме решался вопрос с добросовестными налогоплательщиками, кому не посчастливилось иметь в качестве контрагентов предприятия, ликвидированные в процедуре банкротства с большими долгами по НДС. В результате проверки налоговый кредит по операциям с предприятиями-банкротами признавался равным 0 (нулю), и доначислялся НДС (а иногда еще и пеня). Еще свежи в памяти недавние разбирательства с налоговой инспекцией, которая в рамках встречной проверки признала ничтожными (по причине «бестоварности») договора на поставку бензина, обосновывая свои выводы фактом отсутствия у налогоплательщика необходимых ёмкостей для хранения приобретенного топлива. Следует оговориться, что встречная проверка была следствием «раскручивания» схемы по уклонению от уплаты налогов, в которую «попал» поставщик злополучного топлива, а вместе с ним и добросовестный налогоплательщик. Как и следовало ожидать, несмотря на возражения  к акту проверки, решениями-уведомлениями, суммы НДС были пересчитаны в сторону увеличения, насчитаны также были и штрафные санкции.

Судебная практика по таким делам постоянно менялась то в одну, то в другую сторону. И по какой-то необъяснимой причине суды чаще всего придерживались позиции налоговых органов, фактически выполняя не свойственную им функцию – максимально наполнять государственный бюджет денежными средствами, в том числе, и  за счет добросовестных налогоплательщиков.

Подобная судебная практика была на руку государству, но как ни странно, именно в период кризиса ВСУ «прозрел» и понял, что суды движутся в неправильном направлении, чем фактически переломил судебную практику в пользу хозяйствующих субъектов. Конечно, по одному судебному решению нельзя говорить о кардинальных переменах, но по крайней мере можно смело утверждать, что ВСУ заложил неплохой фундамент для формирования положительной, а главное, справедливой судебной практики, которая отвечает и букве, и духу закона. Если примеру ВСУ последуют суды первой и апелляционной инстанций, а также ВАСУ, то можно будет сказать, что в некотором смысле справедливость восторжествовала.

Налоговый кредит и бюджетное возмещение – как было раньше

Так, согласно п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закона Украины «Об НДС», налоговый кредит отчетного периода определяется исходя из договорной (контрактной) стоимости товаров (услуг), но не выше уровня обычных цен, в случае если договорная цена на такие товары (услуги) отличается более чем на 20 процентов от обычной цены на такие товары (услуги), и состоит из сумм налогов, начисленных (уплаченных) налогоплательщиком по ставке, установленной пунктом 6.1 статьи 6 и статьей 8.1 этого Закона, на протяжении такого отчетного периода в связи с:

• приобретением или изготовлением товаров (в том числе при их импорте) и услуг с целью их дальнейшего использования в налогооблагаемых операциях в рамках хозяйственной деятельности налогоплательщика;
• приобретением (строительством, сооружением) основных фондов (основных средств, в том числе других необоротных материальных активов и незавершенных капитальных инвестиций в необоротные капитальные активы), в том числе при их импорте, с целью дальнейшего использования в производстве и/или поставке товаров (услуг) для налогооблагаемых операций в рамках хозяйственной деятельности налогоплательщика.

Согласно п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закона Украины «Об НДС», не подлежат включению в состав налогового кредита суммы уплаченного (начисленного) налога в связи с приобретением товаров (услуг), не подтвержденные налоговыми накладными или таможенными декларациями (другими подобными документами согласно подпункту 7.2.6 этого пункта). В случае если на момент проверки налогоплательщика органом государственной налоговой службы суммы налога, предварительно включенные в состав налогового кредита, остаются не подтвержденными указанными этим подпунктом документами, налогоплательщик несет ответственность в виде финансовых санкций, установленных законодательством, начисленных на сумму налогового кредита, не подтвержденную указанными этим подпунктом документами.

В силу п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закона Украины «Об НДС», датой возникновения права налогоплательщика на налоговый кредит считается дата осуществления первого из событий (известное и широко обсуждаемое распоряжение Кабмина № 757-р от 01.07.09 пока не в счет):

• или дата списания средств с банковского счета налогоплательщика в счет оплаты товаров (работ, услуг), дата выписки соответствующего счета (товарного чека) – в случае расчетов с использованием кредитных дебетовых карточек или коммерческих чеков;
• или дата получения налоговой накладной, которая подтверждает факт приобретения налогоплательщиком товаров (работ, услуг).

Таким образом, согласно действующему законодательству право на налоговый кредит возникает  с момента наступления первого из событий: или даты списания средств со счета, или даты получения налоговой накладной. При этом закон устанавливает, что в состав налогового кредита не включаются лишь суммы, уплаченные в счет оплаты товара, которые не подтверждены налоговыми накладными.

Т.е. факт получения предприятием налоговой накладной по результатам приобретения товара, дает предприятию право отнести сумму уплаченного НДС  в налоговый кредит. Никаких дополнительных требований к формированию налогового кредита законодательство, по идее, не устанавливает.

В соответствии п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закона Украины «Об НДС», сумма налога, который подлежит уплате (перечислению) в бюджет или бюджетному возмещению, определяется как разница между суммой налогового обязательства отчетного налогового периода и суммой налогового кредита такого отчетного налогового периода. При отрицательном значении суммы, рассчитанной согласно подпункту 7.7.1 этого пункта, такая сумма учитывается в уменьшении суммы налогового долга по этому налогу, который возник за предыдущие налоговые периоды (в том числе рассроченного или отсроченного согласно закону), а при его отсутствии – зачисляется в состав налогового кредита следующего налогового периода.

Согласно п.п. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закона Украины «Об НДС», если в последующем налоговом периоде сумма, рассчитанная согласно подпункту 7.7.1 этого пункта, имеет отрицательное значение, то:

а) бюджетному возмещению подлежит часть такого отрицательного значения, которая равна сумме налога, фактически уплаченного получателем товаров (услуг) в предыдущих налоговых периодах поставщикам таких товаров (услуг);

б) остаток отрицательного значения после бюджетного возмещения включается в состав налогового кредита следующего налогового периода.

Но в случае с предприятиями, учредительные документы которых были признаны недействительными, органы ГНАУ аннулируют свидетельства плательщика НДС таких предприятий и считают, что выданные ими налоговые накладные не могут использоваться для подтверждения налогового кредита. Это влечет за собой налоговые последствия, такие как уменьшение сумм налогового кредита, перерасчет суммы налога, подлежащего уплате и штрафные санкции.

В случае с контрагентами-банкротами, имеющими задолженность по НДС, ГНС следовала следующей логике. В соответствии с п. 1.8. статьи 1 Закона «Об НДС», бюджетное возмещение – сумма, подлежащая возвращению плательщику налога из бюджета в связи с излишней уплатой налогов, в случаях установленных законом. Ключевым в данном случае налоговики считали слово «возвращение», утверждая, что законодатель подразумевал обязательное поступление денег в государственный бюджет как основу для осуществления бюджетного возмещения. Простым языком, нет уплаты налогов контрагентом – нет бюджетного возмещения.

В части так называемой «бестоварности» сделок как основания для вывода об их ничтожности и необоснованности формирования налогового кредита по НДС органы ГНС особенно не изощряются. При наличии в цепочке поставщиков товара хотя бы одного с фиктивными документами или банкрота (пусть даже прямых взаимоотношений с плательщиком налога такой субъект не имел) сделка признается (без каких либо серьёзных доводов) ничтожной с описанными выше налоговыми последствиями.

Так было…  пока не произошла революция!

Революционное решение суда

04.06.2009 года ВАСУ направил председателям апелляционных административных судов Украины письмо №864/13/ 13-09 «Относительно признания недействительными налоговых уведомлений-решений об определении сумм налоговых обязательств по налогу на добавленную стоимость», согласно которому довел до сведения судов постановления ВСУ, в которых изложены правовые позиции относительно признания недействительными налоговых уведомлений-решений относительно определения налоговых обязательств по НДС. Среди прочих постановлений, было постановление ВСУ от 13.01.2009 года в деле №09/05, которое пересматривалось по исключительным обстоятельствам в порядке письменного производства по жалобе Общества с ограниченной ответственностью «Дабл ю Джей-Херсон» (далее – ООО) в деле по его иску против ГНИ в г. Херсоне об отмене налогового уведомления решения.

Согласно материалам дела, ГНИ г. Херсона по всем правилам жанра по результатам проверки вынесла налоговое уведомление-решение, согласно которому было уменьшено бюджетное возмещение по НДС и применены штрафные санкции на том основании, что некоторые контрагенты ООО не платили налоги и не подавали отчетность, а их документы были признаны недействительными в судебном порядке. ООО обратилось в суд, обосновывая свои исковые требования со ссылкой на то, что бюджетное возмещение не может ставиться в прямую зависимость от соблюдения налоговой дисциплины третьими лицами.

Хозяйственный суд Херсонской области постановлением от 16 мая 2006 года иск удовлетворил частично: отменил налоговое уведомление-решение от 19 сентября 2005 года N 0006812301/0 в части применения штрафных санкций, уменьшив до 43355 грн. 88 коп., а налоговое уведомление-решение от 21 октября 2005 года N 0007502301/1 о применении к истцу штрафных санкций в размере 18898 грн. 61 коп. – полностью.

Запорожский апелляционный хозяйственный суд постановлением от 12 сентября 2006 года решение суда первой инстанции отменил, иск удовлетворил полностью.

Высший административный суд Украины постановлением от 30 июля 2008 года решение апелляционного суда отменил, постановление хозяйственного суда Херсонской области оставил в силе.

Рассматривая указанное дело, ВСУ тем не менее сделал выводы, которые можно считать революционными. Далее привожу часть из решения суда, поскольку правовой анализ ВСУ впервые за много лет полностью отвечает букве и духу закона, и имеет очень большое значение для формирования положительной судебной практики:

«…Высший административный суд Украины, отменяя решение апелляционного суда и оставляя в силе решения суда первой инстанции, исходил из того, что фактически в Государственный бюджет Украины не поступили суммы НДС от сомнительных операций при участии субъектов предпринимательской деятельности, государственная  регистрация которых отменена в судебном порядке из-за того, что они не платили налоги и не отчитывались перед налоговыми органами. Ряд предприятий, которые поставляли истцу товары по договорам, являются фиктивными, т.е. судом установлена недействительность их учредительных документов и свидетельств налогоплательщиков с момента регистрации; другие уклонялись от уплаты налогов, вследствие чего последние в бюджет не поступали. Те суммы бюджетного возмещения, заявленного в отчетных периодах, когда были заключены соглашения с фиктивными предприятиями, признаны налоговыми органами завышенными, и в связи с этим применены штрафные санкции.

Согласно подпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закона N 168/ 97-ВР (в редакции, действующей на время возникновения спорного правоотношения) налоговый кредит отчетного периода состоит из сумм налогов, уплаченных (начисленных) налогоплательщиком в отчетном периоде в связи с приобретением товаров (работ, услуг), стоимость которых относится в состав валовых расходов производства (оборота) и основных фондов или нематериальных активов, которые подлежат амортизации.

Согласно подпункту 7.4.5 этого пункта в той же редакции, не разрешается включать в налоговый кредит любые расходы по уплате налога, не подтвержденные налоговыми накладными или таможенными декларациями, а при импорте работ (услуг) – актом принятия работ (услуг) или банковским документом, который удостоверяет перечисление средств в оплату стоимости таких работ (услуг).

Ошибочным является вывод судов о том, что истец не подтвердил свое право на налоговый кредит, учитывая признание судом недействительными учредительных документов одних контрагентов истца, которые выдали налоговые накладные, и фактическую неуплату налога в бюджет другими его контрагентами.

Признание недействительными учредительных документов юридического лица и дальнейшее аннулирование свидетельства плательщика НДС само по себе не привело к недействительности всех соглашений, заключенных с момента государственной регистрации такого лица до момента исключения его из государственного реестра, и не лишало правового значения, выданные по этим хозяйственным операциям налоговые накладные.

Суды не опровергли доводы истца о том, что на время осуществления хозяйственных операций (по которым налоговая инспекция не признала обоснованным отнесение истцом в налоговый кредит сумм НДС) продавцы были включены в Единый государственный реестр юридических лиц и физический лиц – предпринимателей, а также имели свидетельство о регистрации плательщика НДС. При таких обстоятельствах покупатель не может нести ответственность ни за неуплату налогов продавцами, ни за возможную недостоверность сведений о них, приведенных в указанном реестре, при условии неосведомленности относительно нее.

Статьей 18 Закона Украины от 15 мая 2003 года N 755-IV “О государственной регистрации юридических лиц и физических лиц – предпринимателей” установлено, что  если сведения, которые подлежат внесению в Единый государственный реестр, были внесены в него, то они считаются достоверными и могут быть использованы в споре с третьим лицом, пока в них не внесены соответствующие изменения. Если сведения, которые подлежат внесению в этот реестр, являются недостоверными и были внесены в него, то третье лицо может ссылаться на них в споре как на достоверные, за исключением случаев, когда оно знало или могло знать о том, что такие сведения  являются недостоверными.

В п. 1.3 ст. 1 Закона N 168/ 97-ВР налогоплательщик определен как лицо, которое согласно этому Закону обязано осуществлять удержание и внесение в бюджет налога, который платится покупателем, или лицо, которое импортирует товары на таможенную территорию Украины.

Согласно п. 10.2 ст. 10 Закона налогоплательщики, определенные в подпунктах “а”, “в”, “г”, “д” п. 10.1 этой статьи, отвечают за соблюдение достоверности и своевременности определения сумм налога, а также за полноту и своевременность его внесения в бюджет согласно закону.

Из приведенного следует, что сама по себе неуплата налога продавцом (в том числе вследствие уклонения от уплаты) в случае фактического осуществления хозяйственной операции не влияет на формирование налогового кредита покупателем и сумму бюджетного возмещения.

Вместе с тем, по смыслу частей 4, 5 ст. 11 КАС суд должен определить характер спорного правоотношения и содержание правового требования, материальный закон, который их регулирует, а также факты, которые подлежат установлению и лежат в основе требований и возражений; выяснить, какие есть доказательства в подтверждение указанных фактов. Прийдя к выводу, что представленных сторонами доказательств недостаточно для установления обстоятельств дела, суд имеет право применить предусмотренные законом меры по истребованию надлежащих доказательств по собственной инициативе.

В этом деле апелляционный суд пришел к выводу, что наличие у налогоплательщика (истца в деле) выданной ему продавцом товара налоговой накладной, оформленной с соблюдением требований действующего законодательства, и уплата продавцу стоимости товара с НДС являются достаточными основаниями для определения налогового кредита и возмещение этого налога из бюджета.

По мнению коллегии судей Судебной палаты в административных делах Верховного Суда Украины, доказательства, на которые сослались суды в принятых ими решениях, являются обязательными, но не исчерпывающими, поскольку предмет доказывания в этом деле представляют обстоятельства, которые подтверждают или опровергают обоснованность определения налогового кредита и возмещения НДС из бюджета, а ГНИ, постановляя налоговые уведомления-решение, об отмене которых заявлен иск, исходила из того, что истец товар не приобретал и эти операции были фиктивными.

Суды должны были с учетом сути возражений против иска истребовать в ГНИ доказательства, которые подтверждают ее доводы относительно того, что указанные в налоговой накладной сведения не соответствуют действительности. Если ГНИ таких доказательств не предоставила или предоставленные доказательства были недостаточными, суд, руководствуясь частями 4, 5 ст. 11 КАС, обязан был по  собственной инициативе истребовать доказательства, которые подтверждают или опровергают эти обстоятельства.

Суды не требовали от ответчика предоставить такие доказательства, не создали стороне в деле необходимые условия для установления фактических обстоятельств.

В случае подтверждения доводов ГНИ о бестоварности операций определение налогового кредита было бы безосновательным и НДС не подлежал бы возмещению из бюджета, несмотря на наличие у налогоплательщика (истца в деле) налоговой накладной, которая по форме отвечает требованиям действующего законодательства, а также доказательств уплаты продавцу стоимости товара с НДС.

Суды это обстоятельство не учли, доводы ГНИ о бестоварности операций и их фиктивность в определенном законодательством порядке не исследовали, вследствие чего неполно установили фактические обстоятельства дела…»

Результатом рассмотрения указанного дела стало то, что суд отправил дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции, но важность сделанных ВСУ выводов сложно переоценить.

Анализируя указанное решение, можно сделать следующие выводы, которые ВСУ заложил в виде фундамента для новой судебной практики:

1. Признание недействительными учредительных документов контрагента и аннулирование свидетельства плательщика НДС с момента регистрации не влечет за собой недействительность всех соглашений, заключенных с момента государственной регистрации такого лица до момента исключения его из государственного реестра, и не лишает правового значения, выданные по этим хозяйственными операциями налоговые накладные. Факт включения сведений о юридическом лице в Единый государственный реестр, является подтверждением достоверности таких сведений, и они могут быть использованы в споре с третьим лицом. Если сведения, которые подлежат внесению в этот реестр, являются недостоверными и были внесены в него, то третье лицо может ссылаться на них в споре как на достоверные. (ст. 18 Закона Украины “О государственной регистрации юридических лиц и физический лиц – предпринимателей”);
2. Неуплата налога продавцом (в том числе вследствие уклонения от уплаты) в случае фактического осуществления хозяйственной операции не влияет на формирование налогового кредита покупателем и сумму бюджетного возмещения;
3. Суд во время рассмотрения указанной категории дел должен выяснять, имело ли место фактическое осуществление хозяйственных операций. В случае подтверждения бестоварности операций, определение налогового кредита является безосновательным и НДС не подлежит возмещению из бюджета, несмотря на наличие у налогоплательщика  налоговой накладной, которая по форме отвечает требованиям действующего законодательства, а также доказательств уплаты продавцу стоимости товара с НДС.

Отрадно, что ВАСУ разослал указанное постановление председателям апелляционных административных судов и попросил их довести указанное постановление к сведению судей соответствующего региона.

Выводы, сделанные ВСУ в указанном Постановлении, являются хорошей основой для иска налогоплательщика. Однако, по нашему мнению, остались кое-какие весьма существенные моменты,  которые могут испортить общую радостную картину. Обращаем внимание, на то, что на усмотрение суда остановлено разрешение вопроса о доказанности бестоварности операции, осуществленной налогоплательщиком при участии контрагента, чьи учредительные документы были признаны недействительными (банкрота). И вопрос – какие доказательства могут быть расценены судом как достаточные для подтверждения соответствующих доводов ГНИ – остался открытым. В любом случае бремя доказывания этих фактов, однозначно, возложено на органы ГНС, которые в суде не особенно усердствуют. В тоже время ВСУ дал однозначную команду судам проявлять инициативу и самостоятельно искать доказательства «бестоварности» операций, когда об этом в своих возражениях упоминает ответчик, т.е. ГНС. Насколько тщательно проведена  проверка судом первой инстанции, оценит апелляция и кассация, так что хождение подобных дел по кругу (старая практика), возможно, вновь станет реальностью до тех самых пор, пока ВСУ снова не выскажется уже и по этому поводу.

Тем, у кого времени ждать нет, предлагаем взять свою судьбу в свои собственные руки. В Ваших силах добыча доказательств «товарности», т.е. реальности налогооблагаемых операций. По опыту скажу, что доказать «факт, имевший место» гораздо легче, чем доказать отсутствие какого-либо события. Тут помогут и накладные о приеме товара, и первичные документы оприходования товара на складе, и договора хранения товара на складах (в резервуарах), накладные, подтверждающие передачу товара на хранение, доверенности на получение товарно-материальных ценностей, документы о списании товара в работу (для топлива – товарно-транспортные накладные и т.д.). В любом случае при подготовке материалов для суда не следует полностью полагаться на то, что суд удовлетвориться бездеятельной позиций ГНС в процессе, и, сославшись на недоказанность определенных обстоятельств, с легкостью присудит ожидаемую победу!

Джерело: Юлия Курило. Директор юридической компании «ЮСТ Украина»

Подібні статті

від 01.07.2009 р. N 757-р

Лист Державної податкової адміністрації України

від 15 липня 2009 р. N 14927/7/16-1517

Державним податковим адміністраціям

в Автономній Республіці Крим,

областях, мм. Києві, Севастополі

Державна податкова адміністрація України у зв’язку з прийняттям розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 р. N 757-р “Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)” та з метою посилення контролю за формуванням податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість роз’яснює особливості застосування окремих норм Закону України “Про податок на додану вартість” (далі – Закон).

Згідно з пунктом 2 статті 55 Закону України від 16.05.2008 р. N 279-VI “Про Кабінет Міністрів України” (зі змінами та доповненнями) розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо цими розпорядженнями не встановлено пізніший термін набрання ними чинності.. Тому розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 р. N 757-р “Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)” (далі – розпорядження N 757-р) набрало чинності з 1 липня 2009 року.

В зв’язку з цим норми зазначеного розпорядження застосовуються, починаючи з 1 липня 2009 року, до всіх операцій платників податку на додану вартість, в тому числі і до операцій з виписування та обліку податкових накладних, незалежно від дати виписки податкових накладних.

І. Другим абзацом пункту 2 розпорядження 757-р встановлено, що платники податку декларують суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов’язання.

Таким чином, з метою упорядкування податкового обліку платник податку, крім факторів, які визначають формування податкового кредиту, повинен враховувати ще й фактори, які визначають порядок формування податкових зобов’язань платників податку, за рахунок яких формується його податковий кредит, тобто своїх контрагентів.

1. Фактори, що формують податковий кредит

Пунктом 1.6 статті 1 Закону визначено, що податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, що визначена згідно з цим Законом.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону. Згідно з цими правилами формування податкового кредиту залежить від наступних факторів:

- документальне підтвердження нарахування (сплати) податку;

- напрямок використання придбаних товарів (послуг).

В результаті застосування зазначених правил платник податку повинен визначити (а органи податкової служби – перевірити) дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно – суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

1.1. Дата формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При цьому, відповідно до пункту 7.2.3 пункт 7.2 статті 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках, оригінал якої надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Таким чином, податкова накладна має бути отримана покупцем у звітному періоді, на який припадає дата виникнення податкових зобов’язань продавця (правила визначення дати виникнення податкових зобов’язань встановлені пунктом 7.3 статті 7 Закону).

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг) (підпункт 7.2.6 пункту 7.2. статті 7 Закону).

А тому, платник податку, який не отримав податкову накладну, але оплатив товари (послуги) та отримав їх, має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Таке звернення дає право отримувачу товарів (послуг) на включення сплачених постачальнику сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Законом не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит. Тобто, якщо на дату виникнення права на податковий кредит (в тому числі і в частині окремих сум податку), платник таким правом не скористався, вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку.

1.2. Документальне підтвердження податкового кредиту.

Підставою для формування податкового кредиту (підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону) є податкова накладна та перераховані в підпункті 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону документи, які є підставою для формування податкового кредиту без отримання податкової накладної

Податкова накладна

Право на складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Суб’єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку (суб’єкти спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності юридичні особи – платники єдиного податку за ставкою 10 %, та фізичні особи – не зареєстровані платниками податку на додану вартість), а також підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду, права на нарахування податку та складання податкової накладної не мають (другий абзац підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 та другий абзац пункту 11.42 (2) статті 11 Закону).

Відповідно, по операціях з придбання товарів (послуг) у зазначених категорій суб’єктів підприємництва, та інших осіб, не зареєстрованих в якості платників податку на додану вартість, податковий кредит не формується, а виписані такими особами податкові накладні права на податковий кредит не дають.

Товарні чеки, інші платіжні чи розрахункові документи (формування податкового кредиту без отримання податкової накладної)

При поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, підставою для формування податкового кредиту без отримання податкової накладної є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (перший абзац підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є:

- транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв’язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами (п’ятий абзац підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону).

- касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день без урахування податку на додану вартість (останній абзац підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону).

В той же час слід зазначити, що дана норма Закону має застосовуватися з урахуванням вимог Закону України від 06.07.1995 р. N 265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (в редакції, яка набрала чинності з 1 січня 2001 року) та вимог, встановлених наказом ДПА України від 01.12.2000 р. N 614 “Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.

Даними документами передбачено, що обов’язковими реквізитами розрахункового документа, надрукованого реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги), продавцем яких є особа, зареєстрована як платник податку на додану вартість, в обов’язковому порядку є індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Законом України “Про податок на додану вартість” (перед номером друкуються великі літери “ПН”), літерне позначення ставки податку, розмір ставки податку у відсотках, загальну суму податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка – великі літери “ПДВ”.

Таким чином, особа, будучи зареєстрованим платником податку на додану вартість, не може видавати касовий чек без визначення в ньому свого податкового номера та суми податку, а тому, касові чеки, які не містять податкового номера платника податку на додану вартість особи, яка такий чек видала, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

1.3. Визначення “дозволеної” суми податкового кредиту. Документально підтверджені суми податку на додану вартість, які сплачені, або підлягають сплаті, можуть бути включені до складу податкового кредиту за умови дотримання встановлених Законом правил.

Згідно із загальним правилом формування податкового кредиту, встановленим підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

При зміні напрямку використання придбаних товарів (послуг) Законом також передбачено внесення змін до податкового обліку платника податку. Відповідно до п’ятого абзацу підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону, якщо у подальшому товари (послуги) по яких було сформовано податковий кредит починають використовуватися в операціях, які не є об’єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону, або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду (підпункт 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону).

Зазначені правила формування податкового кредиту застосовуються і у разі здійснення платником операцій, звільнених від оподаткування податком на додану вартість згідно з статтею 11 Закону чи іншими нормативно-правовими актами. У разі якщо сільськогосподарським підприємством, яке використовує спеціальний режим оподаткування, встановлений статтею 8¹ Закону, товари (послуги), основні фонди, виготовлені та/або придбані ним, частково використовуються для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів (послуг), то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів (послуг), основних фондів в операціях сільськогосподарського виробництва та відповідно в інших операціях (підпункт 8¹.15.1 статті 8¹ Закону).

Відображення розподілу таких сум податку передбачено у формі податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженій наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 N 166 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.07.99 за N 250/2054), з урахуванням змін і доповнень.

У разі придбання товарів (послуг), які будуть використані в оподатковуваних операціях, звільнених від оподаткування, в тих, що не є об’єктом оподаткування, або в тих, на які поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений статтею 8¹ Закону, підприємство повинно здійснювати відповідний розподіл сум вхідного податку на додану вартість, виходячи із частки їх використання в таких операціях кожного поточного звітного періоду.

Розподіл зазначених сум податку на додану вартість відбувається відповідно до коефіцієнта, який визначається як відношення обсягу операцій, оподатковуваних за ставкою 20 % та 0 %, або операцій, на які поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений статтею 8¹ Закону, у загальному обсязі поставки товарів (послуг) у кожному поточному звітному періоді (без врахування податку на додану вартість).

Якщо придбані (виготовлені) товари (послуги) мають чітко виражену спрямованість на цільове використання виключно в певних операціях (в оподатковуваних податком на додану вартість за ставкою 20 % та 0 %, звільнених чи таких, що не є об’єктом оподаткування), то суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням таких товарів (послуг), у повному обсязі відповідно включаються чи не включаються до податкового кредиту (підпункт 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону).

2. Фактори, що визначають різницю між датою формування податкового кредиту платника і податкових зобов’язань його контрагентів

Законом передбачені особливі умови формування податкових зобов’язань, при яких формування податкового кредиту покупцем є допустимим після факту формування податкових зобов’язань контрагентом.

Так, при придбанні товарів (послуг) платником податку, який застосовує “касовий метод” податкового обліку (визначення надано в пункті 1.11 статті 1 Закону), а контрагент (продавець) свої податкові зобов’язання визначає за загальними правилами, податкова накладна, видана продавцем покупцю при отриманні ним ще неоплачених товарів (послуг), може бути включена до складу податкового кредиту такого покупця тільки після їх оплати, в той час, коли продавець визначить свої податкові зобов’язання виходячи з правила “першої події”, в даній ситуації – виходячи з дати відвантаження товарів (підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону).

Покупець може формувати податковий кредит після настання періоду виникнення податкового зобов’язання його контрагента також у разі:

- придбання товарів для використання в звільнених від оподаткування операціях або операціях, які не є об’єктом оподаткування, та використання цих же товарів в інших звітних періодах в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності;

- придбання невиробничих основних фондів та переведення їх в інших звітних періодах у категорію виробничих, або їх продаж чи ліквідація.

ІІ. Третім абзацом пункту 2 розпорядження 757-р визначено, що у разі виявлення органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов’язання, обсяг яких за оподатковуваними операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2. 3 статті 2 Закону (загальна сума300 тис.грн. податку на додану вартість), реєстрація платників податку на додану вартість анулюється. Тобто, норми даного абзацу починають застосовуватися, якщо платником виписано податкових накладних, незадекларовані (несплачені) податкові зобов’язання за якими перевищують 300 тис.грн. податку на додану вартість.

Анулювання реєстрації платника податку згідно з цією нормою передбачається для особи, яка допустила виписування податкових накладних та не включила такі податкові накладні до складу своїх податкових зобов’язань, незалежно від визначеного в її податковій звітності результату діяльності за звітний період (в податковій декларації заповнено рядок 25.1 чи 25.2, або рядок 26 або рядок 27), стану її розрахунків з бюджетом та режиму оподаткування, який застосовується такою особою.

Підставою для анулювання реєстрації перерахованих категорій платників буде підпункт “в” пункту 9.8 статті 9 Закону, яким передбачено можливість анулювання реєстрації з будь-яких інших причин. В обох випадках анулювання реєстрації здійснюватиметься за ініціативою відповідного податкового органу, який зобов’язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпункті “в” цього пункту (одинадцятий абзац пункту 9.8 статті 9 Закону).

При цьому необхідно враховувати, що з урахуванням вимог абзацу дев’ятого пункту 9.8 статті 9 Закону у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов’язаним погасити суму податкових зобов’язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

Таким чином, будь-яка податкова накладна, отримана платником після дати анулювання його реєстрації, незалежно від дати виписки такої податкової накладної, не може бути включена до складу податкового кредиту такого платника податку, в тому числі, і шляхом подання уточнюючих розрахунків попередніх податкових періодів.

Правило щодо отримання бюджетного відшкодування за наслідками останнього податкового періоду на платників, анулювання реєстрації яких здійснюється на підставах, визначених у підпункті “в” пункту 9.8 статті 9 Закону, не поширюється (десятий абзац пункту 9.8 статті 9 Закону).

Крім того, платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов’язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов’язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання (сімнадцятий абзац пункту 9.8 статті 9 Закону).

При цьому, значення рядка 26 податкової декларації за останній звітний період, яке залишилося після включення до податкових зобов’язань сум податку, визначених в результаті визнання умовного продажу товарних залишків або основних фондів, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, не враховується при проведенні нової реєстрації такої особи в якості платника податку на додану вартість, і до податкової декларації за перший звітний період після нової реєстрації не переноситься.

Анулювання реєстрації платника податку у зв’язку з виявленням органами державної податкової служби факту виписки податкових накладних, згідно з якими ним не задекларовано (не сплачено) податкові зобов’язання, обсяг яких за оподатковуваними операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону, не припиняє застосування до діяльності такої особи норм статей 2 та 9 Закону в частині нової реєстрації її як платника податку.

Реєстрація таких осіб, як добровільна, так і обов’язкова, здійснюється за загальновстановленими правилами, передбаченими для реєстрації платників податку. Зокрема, особи, які підлягають обов’язковій реєстрації в якості платників податку на додану вартість, зобов’язані надати податковому органу заяву про реєстрацію в у порядку та в терміни, встановлені пунктами 9.3-9.5 статті 9 Закону. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (останній абзац пункту 9.4 статті 9 Закону).

З моменту нової реєстрації особи як платника податку до такого платника застосовуються всі обмеження, передбачені Законом для новозареєстрованих платників податку, зокрема, обмеження щодо отримання права на бюджетне відшкодування, встановлене підпунктом 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону; до складу податкового кредиту такого платника не можуть бути включені податкові накладні, отримані до дати його нової реєстрації; таким платником не можуть бути здійснені коригування податкового кредиту за періоди попередньої його реєстрації в якості платника податку на додану вартість.

Повідомляючи вищевикладене, Державна податкова адміністрація України інформує, що інші податкові роз’яснення можуть застосовуватися в частині, що не суперечить цьому податковому роз’ясненню.

Головам Державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі довести зазначене роз’яснення до відома платників податків і підпорядкованих підрозділів та забезпечити його врахування при проведенні контрольно-перевірочної роботи та винесенні рішень в процесі апеляційних узгоджень.

Заступник Голови

С.В. Чекашкін

Подібні статті

Государственным налоговым администрациям
в Автономной Республике Крым,
областях, городах Киеве и Севастополе

В связи с обращениями плательщиков налогов относительно предоставления разъяснений по отдельным вопросам заполнения налоговых накладных Государственная налоговая администрация Украины сообщает следующее.

Заполнение отдельных граф налоговой накладной в случае предоставления услуг, имеющих только стоимостное выражение

Подпунктом “е” подпункта 7.2.1 пункта 7.2 статьи 7 Закона Украины от 03.04.97 N 168/97-ВР “О налоге на добавленную стоимость” с изменениями и дополнениями (далее – Закон) определено, что налоговая накладная должна содержать, в частности, количество (объем) товаров (услуг).
При этом плательщики налога могут предоставлять услуги, не имеющие таких показателей, а измеряемые только в стоимостном выражении.
Исходя из положений абзаца второго пункта 12.4 Порядка заполнения налоговой накладной, утвержденного приказом Государственной налоговой администрации Украины от 30.05.97 N 165, зарегистрированного в Министерстве юстиции Украины 23.06.97 за N 233/2037, в случае предоставления услуг, измеряемых только в стоимостном выражении, в графе 5 указывается “услуги”; если налоговая накладная выписывается на операцию, когда база налогообложения определяется с учетом суммы процентов,- в графе 5 указывается “проценты”. При этом в графе 4 налоговой накладной, в которой указывается единица измерения товара (услуги), необходимо указать “грн.”.

Подібні статті