Найцікавіше

Відповідно до ст. 11 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК:

Реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість – продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить:

• понад 1 мільйон гривень – з 1 січня 2011 року;
• понад 500 тисяч гривень – з 1 квітня 2011 року;
• понад 100 тисяч гривень – з 1 липня 2011 року;
• понад 10 тисяч гривень – з 1 січня 2012 року.

Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних незалежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

Послідовність дій при реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі затверджена Постановою Кабінет Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних» (далі Порядок).

Відповідно до п.1 Порядку подання податкової накладної та/або розрахунку коригування Державній податковій службі в електронній формі здійснюється відповідно до Порядку підготовки і подання податкових документів в електронній формі засобами телекомунікаційного зв’язку, затвердженого Державною податковою службою.

Згідно з п.2 Порядку внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до Реєстру (далі – реєстрація) здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі Державній податковій службі з використанням електронного цифрового підпису. Операційний день триває з 0 до 23-ї години.

Пунктом 4 Порядку регламентуються випадки коли не підлягають реєстрації податкові накладні, які не видаються покупцеві та залишаються у продавця в порядку, встановленому Державною податковою службою.

Відповідно до п.5 Порядку продавець складає податкову накладну та/або розрахунок коригування у форматі (відповідно до стандарту), затвердженого Державною податковою службою, з використанням спеціалізованого програмного забезпечення.

Після складення податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі на них накладається електронний цифровий підпис посадових осіб платника податку у такому порядку: першим – електронний цифровий підпис головного бухгалтера (бухгалтера) другим – електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

За відсутності у продавця посади бухгалтера електронні цифрові підписи посадових осіб платника податку накладаються у такому порядку: першим – електронний цифровий підпис керівника; другим – електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця. Продавець, що є фізичною особою – підприємцем, накладає електронний цифровий підпис у такому порядку: першим – електронний цифровий підпис фізичної особи – підприємця; другим – електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

Для делегування права підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування іншій посадовій особі, продавець отримує засоби електронного цифрового підпису в акредитованих центрах сертифікації ключів для такої особи та подає податковому органові за місцем реєстрації посилені сертифікати електронного цифрового підпису зазначеної особи. У такому разі електронні цифрові підписи посадових осіб продавця накладаються у такому порядку: першим – електронний цифровий підпис посадової особи, якій делеговано право підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування; другим – електронний цифровий підпис, що є аналогом відбитка печатки продавця.

Згідно з п.6 Порядку після накладення електронного цифрового підпису продавець здійснює шифрування податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі та надсилає їх Державній податковій службі засобами телекомунікаційного зв’язку з урахуванням вимог Законів України “Про електронний цифровий підпис” та “Про електронні документи та електронний документообіг”. Примірник податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі зберігається у продавця.

Пунктом 8 Порядку для підтвердження прийняття податкової накладної та/або розрахунку коригування до реєстрації продавцю видається квитанція в електронній формі у текстовому форматі, у якій зазначаються реквізити зазначених документів, відповідність електронного документа формату (стандарту), затвердженому Державною податковою службою, результати перевірки електронного цифрового підпису, інформація про продавця, дата та час прийняття, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова накладна та/або розрахунок коригування. Квитанція, на яку накладається електронний цифровий підпис Державної податкової служби, підлягає шифруванню та надсилається продавцеві засобами телекомунікаційного зв’язку. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в Державній податковій службі.

Тобто, узагальнюючи зазначене можна відмітити:

для реєстрації ПН в Єдиному реєстрі, необхідно дотримуватися порядку формування та подання податкової звітності в електронному вигляді засобами електронного зв’язку, тобто отримати посилені сертифікати відкритих ключів та необхідне програмне забезпечення, укласти договір про визнання електронних документів.

для отримання підтвердження реєстрації ПН в Єдиному реєстрі (для отримання права на подальше віднесення сум ПН до податкового кредиту), необхідно направити запит до ЄРПН в електронному вигляді. Для цього згідно з порядком формування та подання податкової звітності в електронному вигляді засобами електронного зв’язку необхідно отримати посилені сертифікати відкритих ключів та необхідне програмне забезпечення, укласти договір про визнання електронних документів.

В разі формування ПН та Запиту до ЄРПН за допомогою Програмного забезпечення системи формування та подання до органів ДПС засобами телекомунікаційного зв’язку податкової звітності, податкових накладних та реєстрів податкових накладних в електронному вигляді («Податкова звітність»)  необхідно ознайомитись та дотримуватись Порядку роботи з програмним забезпеченням по формуванню податкової звітності в електронному вигляді (пункт 15).

Крім того, звертаємо увагу, що з метою створення сприятливих умов для переходу на електронну звітність, а також заощадження часу платників податків, який витрачається на укладання договорів, ДПА України запроваджено новий сервіс для дистанційного укладання договорів щодо подання звітності засобами E-mail.

Процедури формування Договору в електронному вигляді реалізуються акредитованими центрами сертифікації ключів у власному програмному забезпеченні.

Відповідна інформація стосовно адрес телефонів та Е-mail акредитованих центрів сертифікації ключів знаходиться на офіційному сайті Державної податкової адміністрації у м. Києві  в банері «Платникам податків про електронну звітність», розділ «Сертифікаційні центри».

Джерело: сайт ДПА у м. Києві

Подібні статті

РОЗРАХУНОК доходу за попередній календарний рік, що передує року переходу на спрощену систему оподаткування

СВІДОЦТВО платника єдиного податку

Порядок подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування

Наказ  МФ України від 20 грудня 2011 р. №1675 « Про затвердження форми свідоцтва платника єдиного податку та порядку видачі свідоцтва, форми та порядку подання заяви про застосування спрощеної системи оподаткування та форми розрахунку доходу за попередній календарний рік»

Податкова декларація платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця

Для платників:

1 групи – календарний рік

2-4 групи – календарний квартал

Податкова декларація платника єдиного податку – юридичної особи (здається щокварталу)

Наказ  МФ України від 21 грудня 2011 р. №1688 « Про затвердження форм  податкових декларацій платника єдиного податку»

Книга обліку доходів і витрат (для платників єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість)

Порядок ведення книги обліку доходів і витрат платників єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість

Книга обліку доходів (для платників єдиного податку першої і другої груп та платників єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість)

Порядок ведення книги обліку доходів платників єдиного податку першої і другої груп та платників єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість

Наказ  МФ України від 15 грудня 2011 р. №1637 « Про затвердження форм книги обліку доходів та книги обліку доходів і витрат та порядків їх ведення”

Джерело: сайт ДПА у м.Києві

Подібні статті

Зазначені норми набирають чинності з 1 жовтня 2011 року

Подібні статті

Подібні статті

[stextbox id="alert"]До відома платників податків !
Державна податкова адміністрація у м. Києві доводить до Вашого відома, що відповідно до вимог Закону України від 08.07.2010 р. №2461-VI «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» відкриті нові рахунки для зарахування надходжень по окремих кодах класифікації державного бюджету: 14020800, 14020900, 14021700, 14021800, 14030800, 14030900, 14031700, 14031800 (інші реквізити рахунків залишаються без змін).
Зарахування коштів на них починається з 02 серпня 2010 року.
Реквізити рахунків для зарахування платежів до державного та місцевого бюджетів в розрізі районів м. Києва розміщені у рубриці «Навігатор платника податків» та у банері «Корисна інформація. До кого звернутись.».
ДПА у м. Києві[/stextbox]

[stextbox id="download" caption="Завантажити"]Файл з реквізитами з офіційного сайту ДПА у м.Києві (нові рахунки виділено червоним кольором)[/stextbox]

Джерело: офіційний сайл ДПА у м.Києві – http://www.kyivsta.gov.ua/news/2010/07/0730_10.htm

Подібні статті

Суть в тому, що в разі наявності додатків до декларації необхідно в цих службових клітинках проставляти номери рядків, до яких відносяться відповідні додатки, а саме:

додаток 1 до рядка 8, 16

додаток 2 до рядка 26

додаток 3 до рядка 25

додаток 4 до рядка 25.1

додаток 5 до рядка 1, 2.1, 2.2, 3, 4, 4 та/або рядки роділу 2 декларації в залежності від наявності операцій.

В порядку ЗАПОВНЕННЯ ТА ПОДАННЯ ПОДАТКОВОЇ ДЕКЛАРАЦІЇ З ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ не згадується про правила заповнення службових полів, а отже не може бути “неправильного їх заповнення” (в деяких випадках може бути вибір які рядки вказувати, а які – ні).

Подібні статті

[stextbox id="alert"]в тойже час пункт 9 Порядку не передбачає перенесення терміну подання звіту, а визначає тільки 5 днів для подання звітності:[/stextbox]

[stextbox id="info"]9. Протягом року для платника єдиного податку встановлюються звітні періоди, що дорівнюють кварталу.
Протягом 5 днів після закінчення звітного періоду платник єдиного податку подає звіт згідно з додатком 3 до цього Порядку, який залишається у справі платника єдиного податку.
Звіт подається особисто платником єдиного податку або надсилається поштою до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації його як суб’єкта підприємницької діяльності. При особистому поданні звіту датою подання вважається дата реєстрації його в органі державної податкової служби, а при надсиланні звіту поштою – дата відправки на штампі відділення зв’язку.
Податкова звітність може бути надана податковому органу за добровільним рішенням платника податків в електронній формі за умови дотримання чинного законодавства, що регулює ці питання.

Джерело[/stextbox]

Отже, рекомендуємо надати звіт у встановлені нормативними документами терміни або особисто переконатись, чи приймає Ваша місцева податкова інспекція/адміністрація даний звіт до 11 січня.

Удачі!

Подібні статті

ЛИСТ

від 23.11.2009 р. N 12004/6/17-0716

Щодо оподаткування доходів суб’єктів підприємницької діяльності, виплачуваних за виконання господарських договорів з юридичними особами

Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо оподаткування доходів суб’єктів підприємницької діяльності, виплачуваних за виконання господарських договорів з юридичними особами, і повідомляє.

Відповідно до пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 N 889 “Про податок з доходів фізичних осіб” (далі – Закон) оподаткування доходів, зокрема, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань з урахуванням норм цього пункту. До спеціального законодавства належить спеціальна система оподаткування, запроваджена Указом Президента України від 03.07.98 N 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” в редакції Указу Президента України від 28.06.99 N 746 (далі – Указ), та звичайна (загальна) система оподаткування, діюча у відповідності з розділом IV Декрету, окрім фіксованого податку.

Відповідно до ст. 2 Указу дохід, отриманий від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включається до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань платника єдиного податку. Згідно із ст. 6 Указу платник єдиного податку не є платником податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян) саме від здійснення того виду підприємницької діяльності, дохід від якої обкладається єдиним податком.

На підставі вказаних норм законодавства ДПА України наказом від 29.12.2003 N 633 затвердила узагальнююче Податкове роз’яснення щодо застосування положень пункту 1.8 статті 1, пункту 9.12 статті 9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”. Закладена у наказі N 633 ідеологія передбачає, що всі процедури щодо сплати податку підприємцями (незалежно від обраної системи оподаткування) знаходяться виключно в площині: підприємець – податковий орган, та ним передбачила можливість уникнення подвійного оподаткування підприємців податковим агентом та податковим органом. Згідно із наказом N 633 для того, щоб податковий агент не утримував податок з доходів, виплачуваних суб’єкту підприємницької діяльності, останній має надати копію свідоцтва про державну реєстрацію його як підприємця.

Враховуючи зазначене, особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь суб’єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об’єкт оподаткування – оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання між Указом, Декретом та Законом.

Водночас, податковий агент повинен про виплачені суб’єкту підприємницької діяльності суми повідомити податковий орган податковому розрахунку за ф. N 1-ДФ за ознакою доходу “42?.

Заступник Голови ДПА України

С. Лекарь

ЗІ.

Цікаво, що податкова ігнорує висновки ВАСУ щодо оподаткування доходів ФОП платників єдиного податку, в той же час, нарешті, визнає свої функції і обов’язки. Нарешті, бухгалтерам не треба перевіряти чи правльно і повністю сплатили підприємці-постачальники свої податки.

Подібні статті

Одной из основных проблем предпринимателей во взаимоотношениях с органами государственной налоговой службы уже давно является вопрос сотрудничества с фиктивными предприятиями. Проблема заключалась не столько в самом сотрудничестве, сколько в его налоговых последствиях. В последние годы органы ГНС Украины действовали по четко прописанному сценарию: признавали недействительными учредительные документы таких фиктивных предприятий, аннулировали свидетельство плательщика НДС с его момента регистрации. Это, по мнению органов ГНС Украины, влекло за собой ничтожность соглашений, заключенных таким предприятием, а также недействительность налоговых накладных, которые были им выданы. Страдали от этого и участники схем (заведомо пользующиеся услугами «минимизаторов») и добросовестные предприятия, которым в силу стечения обстоятельств, пришлось сотрудничать с такими «горе-предприятиями». Следствием признания недействительными налоговых накладных, являлся перерасчет НДС, подлежащего к уплате, в связи с корректировкой в части суммы кредита по НДС.

Бывали случаи, когда по такой же схеме решался вопрос с добросовестными налогоплательщиками, кому не посчастливилось иметь в качестве контрагентов предприятия, ликвидированные в процедуре банкротства с большими долгами по НДС. В результате проверки налоговый кредит по операциям с предприятиями-банкротами признавался равным 0 (нулю), и доначислялся НДС (а иногда еще и пеня). Еще свежи в памяти недавние разбирательства с налоговой инспекцией, которая в рамках встречной проверки признала ничтожными (по причине «бестоварности») договора на поставку бензина, обосновывая свои выводы фактом отсутствия у налогоплательщика необходимых ёмкостей для хранения приобретенного топлива. Следует оговориться, что встречная проверка была следствием «раскручивания» схемы по уклонению от уплаты налогов, в которую «попал» поставщик злополучного топлива, а вместе с ним и добросовестный налогоплательщик. Как и следовало ожидать, несмотря на возражения  к акту проверки, решениями-уведомлениями, суммы НДС были пересчитаны в сторону увеличения, насчитаны также были и штрафные санкции.

Судебная практика по таким делам постоянно менялась то в одну, то в другую сторону. И по какой-то необъяснимой причине суды чаще всего придерживались позиции налоговых органов, фактически выполняя не свойственную им функцию – максимально наполнять государственный бюджет денежными средствами, в том числе, и  за счет добросовестных налогоплательщиков.

Подобная судебная практика была на руку государству, но как ни странно, именно в период кризиса ВСУ «прозрел» и понял, что суды движутся в неправильном направлении, чем фактически переломил судебную практику в пользу хозяйствующих субъектов. Конечно, по одному судебному решению нельзя говорить о кардинальных переменах, но по крайней мере можно смело утверждать, что ВСУ заложил неплохой фундамент для формирования положительной, а главное, справедливой судебной практики, которая отвечает и букве, и духу закона. Если примеру ВСУ последуют суды первой и апелляционной инстанций, а также ВАСУ, то можно будет сказать, что в некотором смысле справедливость восторжествовала.

Налоговый кредит и бюджетное возмещение – как было раньше

Так, согласно п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закона Украины «Об НДС», налоговый кредит отчетного периода определяется исходя из договорной (контрактной) стоимости товаров (услуг), но не выше уровня обычных цен, в случае если договорная цена на такие товары (услуги) отличается более чем на 20 процентов от обычной цены на такие товары (услуги), и состоит из сумм налогов, начисленных (уплаченных) налогоплательщиком по ставке, установленной пунктом 6.1 статьи 6 и статьей 8.1 этого Закона, на протяжении такого отчетного периода в связи с:

• приобретением или изготовлением товаров (в том числе при их импорте) и услуг с целью их дальнейшего использования в налогооблагаемых операциях в рамках хозяйственной деятельности налогоплательщика;
• приобретением (строительством, сооружением) основных фондов (основных средств, в том числе других необоротных материальных активов и незавершенных капитальных инвестиций в необоротные капитальные активы), в том числе при их импорте, с целью дальнейшего использования в производстве и/или поставке товаров (услуг) для налогооблагаемых операций в рамках хозяйственной деятельности налогоплательщика.

Согласно п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закона Украины «Об НДС», не подлежат включению в состав налогового кредита суммы уплаченного (начисленного) налога в связи с приобретением товаров (услуг), не подтвержденные налоговыми накладными или таможенными декларациями (другими подобными документами согласно подпункту 7.2.6 этого пункта). В случае если на момент проверки налогоплательщика органом государственной налоговой службы суммы налога, предварительно включенные в состав налогового кредита, остаются не подтвержденными указанными этим подпунктом документами, налогоплательщик несет ответственность в виде финансовых санкций, установленных законодательством, начисленных на сумму налогового кредита, не подтвержденную указанными этим подпунктом документами.

В силу п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закона Украины «Об НДС», датой возникновения права налогоплательщика на налоговый кредит считается дата осуществления первого из событий (известное и широко обсуждаемое распоряжение Кабмина № 757-р от 01.07.09 пока не в счет):

• или дата списания средств с банковского счета налогоплательщика в счет оплаты товаров (работ, услуг), дата выписки соответствующего счета (товарного чека) – в случае расчетов с использованием кредитных дебетовых карточек или коммерческих чеков;
• или дата получения налоговой накладной, которая подтверждает факт приобретения налогоплательщиком товаров (работ, услуг).

Таким образом, согласно действующему законодательству право на налоговый кредит возникает  с момента наступления первого из событий: или даты списания средств со счета, или даты получения налоговой накладной. При этом закон устанавливает, что в состав налогового кредита не включаются лишь суммы, уплаченные в счет оплаты товара, которые не подтверждены налоговыми накладными.

Т.е. факт получения предприятием налоговой накладной по результатам приобретения товара, дает предприятию право отнести сумму уплаченного НДС  в налоговый кредит. Никаких дополнительных требований к формированию налогового кредита законодательство, по идее, не устанавливает.

В соответствии п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закона Украины «Об НДС», сумма налога, который подлежит уплате (перечислению) в бюджет или бюджетному возмещению, определяется как разница между суммой налогового обязательства отчетного налогового периода и суммой налогового кредита такого отчетного налогового периода. При отрицательном значении суммы, рассчитанной согласно подпункту 7.7.1 этого пункта, такая сумма учитывается в уменьшении суммы налогового долга по этому налогу, который возник за предыдущие налоговые периоды (в том числе рассроченного или отсроченного согласно закону), а при его отсутствии – зачисляется в состав налогового кредита следующего налогового периода.

Согласно п.п. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закона Украины «Об НДС», если в последующем налоговом периоде сумма, рассчитанная согласно подпункту 7.7.1 этого пункта, имеет отрицательное значение, то:

а) бюджетному возмещению подлежит часть такого отрицательного значения, которая равна сумме налога, фактически уплаченного получателем товаров (услуг) в предыдущих налоговых периодах поставщикам таких товаров (услуг);

б) остаток отрицательного значения после бюджетного возмещения включается в состав налогового кредита следующего налогового периода.

Но в случае с предприятиями, учредительные документы которых были признаны недействительными, органы ГНАУ аннулируют свидетельства плательщика НДС таких предприятий и считают, что выданные ими налоговые накладные не могут использоваться для подтверждения налогового кредита. Это влечет за собой налоговые последствия, такие как уменьшение сумм налогового кредита, перерасчет суммы налога, подлежащего уплате и штрафные санкции.

В случае с контрагентами-банкротами, имеющими задолженность по НДС, ГНС следовала следующей логике. В соответствии с п. 1.8. статьи 1 Закона «Об НДС», бюджетное возмещение – сумма, подлежащая возвращению плательщику налога из бюджета в связи с излишней уплатой налогов, в случаях установленных законом. Ключевым в данном случае налоговики считали слово «возвращение», утверждая, что законодатель подразумевал обязательное поступление денег в государственный бюджет как основу для осуществления бюджетного возмещения. Простым языком, нет уплаты налогов контрагентом – нет бюджетного возмещения.

В части так называемой «бестоварности» сделок как основания для вывода об их ничтожности и необоснованности формирования налогового кредита по НДС органы ГНС особенно не изощряются. При наличии в цепочке поставщиков товара хотя бы одного с фиктивными документами или банкрота (пусть даже прямых взаимоотношений с плательщиком налога такой субъект не имел) сделка признается (без каких либо серьёзных доводов) ничтожной с описанными выше налоговыми последствиями.

Так было…  пока не произошла революция!

Революционное решение суда

04.06.2009 года ВАСУ направил председателям апелляционных административных судов Украины письмо №864/13/ 13-09 «Относительно признания недействительными налоговых уведомлений-решений об определении сумм налоговых обязательств по налогу на добавленную стоимость», согласно которому довел до сведения судов постановления ВСУ, в которых изложены правовые позиции относительно признания недействительными налоговых уведомлений-решений относительно определения налоговых обязательств по НДС. Среди прочих постановлений, было постановление ВСУ от 13.01.2009 года в деле №09/05, которое пересматривалось по исключительным обстоятельствам в порядке письменного производства по жалобе Общества с ограниченной ответственностью «Дабл ю Джей-Херсон» (далее – ООО) в деле по его иску против ГНИ в г. Херсоне об отмене налогового уведомления решения.

Согласно материалам дела, ГНИ г. Херсона по всем правилам жанра по результатам проверки вынесла налоговое уведомление-решение, согласно которому было уменьшено бюджетное возмещение по НДС и применены штрафные санкции на том основании, что некоторые контрагенты ООО не платили налоги и не подавали отчетность, а их документы были признаны недействительными в судебном порядке. ООО обратилось в суд, обосновывая свои исковые требования со ссылкой на то, что бюджетное возмещение не может ставиться в прямую зависимость от соблюдения налоговой дисциплины третьими лицами.

Хозяйственный суд Херсонской области постановлением от 16 мая 2006 года иск удовлетворил частично: отменил налоговое уведомление-решение от 19 сентября 2005 года N 0006812301/0 в части применения штрафных санкций, уменьшив до 43355 грн. 88 коп., а налоговое уведомление-решение от 21 октября 2005 года N 0007502301/1 о применении к истцу штрафных санкций в размере 18898 грн. 61 коп. – полностью.

Запорожский апелляционный хозяйственный суд постановлением от 12 сентября 2006 года решение суда первой инстанции отменил, иск удовлетворил полностью.

Высший административный суд Украины постановлением от 30 июля 2008 года решение апелляционного суда отменил, постановление хозяйственного суда Херсонской области оставил в силе.

Рассматривая указанное дело, ВСУ тем не менее сделал выводы, которые можно считать революционными. Далее привожу часть из решения суда, поскольку правовой анализ ВСУ впервые за много лет полностью отвечает букве и духу закона, и имеет очень большое значение для формирования положительной судебной практики:

«…Высший административный суд Украины, отменяя решение апелляционного суда и оставляя в силе решения суда первой инстанции, исходил из того, что фактически в Государственный бюджет Украины не поступили суммы НДС от сомнительных операций при участии субъектов предпринимательской деятельности, государственная  регистрация которых отменена в судебном порядке из-за того, что они не платили налоги и не отчитывались перед налоговыми органами. Ряд предприятий, которые поставляли истцу товары по договорам, являются фиктивными, т.е. судом установлена недействительность их учредительных документов и свидетельств налогоплательщиков с момента регистрации; другие уклонялись от уплаты налогов, вследствие чего последние в бюджет не поступали. Те суммы бюджетного возмещения, заявленного в отчетных периодах, когда были заключены соглашения с фиктивными предприятиями, признаны налоговыми органами завышенными, и в связи с этим применены штрафные санкции.

Согласно подпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закона N 168/ 97-ВР (в редакции, действующей на время возникновения спорного правоотношения) налоговый кредит отчетного периода состоит из сумм налогов, уплаченных (начисленных) налогоплательщиком в отчетном периоде в связи с приобретением товаров (работ, услуг), стоимость которых относится в состав валовых расходов производства (оборота) и основных фондов или нематериальных активов, которые подлежат амортизации.

Согласно подпункту 7.4.5 этого пункта в той же редакции, не разрешается включать в налоговый кредит любые расходы по уплате налога, не подтвержденные налоговыми накладными или таможенными декларациями, а при импорте работ (услуг) – актом принятия работ (услуг) или банковским документом, который удостоверяет перечисление средств в оплату стоимости таких работ (услуг).

Ошибочным является вывод судов о том, что истец не подтвердил свое право на налоговый кредит, учитывая признание судом недействительными учредительных документов одних контрагентов истца, которые выдали налоговые накладные, и фактическую неуплату налога в бюджет другими его контрагентами.

Признание недействительными учредительных документов юридического лица и дальнейшее аннулирование свидетельства плательщика НДС само по себе не привело к недействительности всех соглашений, заключенных с момента государственной регистрации такого лица до момента исключения его из государственного реестра, и не лишало правового значения, выданные по этим хозяйственным операциям налоговые накладные.

Суды не опровергли доводы истца о том, что на время осуществления хозяйственных операций (по которым налоговая инспекция не признала обоснованным отнесение истцом в налоговый кредит сумм НДС) продавцы были включены в Единый государственный реестр юридических лиц и физический лиц – предпринимателей, а также имели свидетельство о регистрации плательщика НДС. При таких обстоятельствах покупатель не может нести ответственность ни за неуплату налогов продавцами, ни за возможную недостоверность сведений о них, приведенных в указанном реестре, при условии неосведомленности относительно нее.

Статьей 18 Закона Украины от 15 мая 2003 года N 755-IV “О государственной регистрации юридических лиц и физических лиц – предпринимателей” установлено, что  если сведения, которые подлежат внесению в Единый государственный реестр, были внесены в него, то они считаются достоверными и могут быть использованы в споре с третьим лицом, пока в них не внесены соответствующие изменения. Если сведения, которые подлежат внесению в этот реестр, являются недостоверными и были внесены в него, то третье лицо может ссылаться на них в споре как на достоверные, за исключением случаев, когда оно знало или могло знать о том, что такие сведения  являются недостоверными.

В п. 1.3 ст. 1 Закона N 168/ 97-ВР налогоплательщик определен как лицо, которое согласно этому Закону обязано осуществлять удержание и внесение в бюджет налога, который платится покупателем, или лицо, которое импортирует товары на таможенную территорию Украины.

Согласно п. 10.2 ст. 10 Закона налогоплательщики, определенные в подпунктах “а”, “в”, “г”, “д” п. 10.1 этой статьи, отвечают за соблюдение достоверности и своевременности определения сумм налога, а также за полноту и своевременность его внесения в бюджет согласно закону.

Из приведенного следует, что сама по себе неуплата налога продавцом (в том числе вследствие уклонения от уплаты) в случае фактического осуществления хозяйственной операции не влияет на формирование налогового кредита покупателем и сумму бюджетного возмещения.

Вместе с тем, по смыслу частей 4, 5 ст. 11 КАС суд должен определить характер спорного правоотношения и содержание правового требования, материальный закон, который их регулирует, а также факты, которые подлежат установлению и лежат в основе требований и возражений; выяснить, какие есть доказательства в подтверждение указанных фактов. Прийдя к выводу, что представленных сторонами доказательств недостаточно для установления обстоятельств дела, суд имеет право применить предусмотренные законом меры по истребованию надлежащих доказательств по собственной инициативе.

В этом деле апелляционный суд пришел к выводу, что наличие у налогоплательщика (истца в деле) выданной ему продавцом товара налоговой накладной, оформленной с соблюдением требований действующего законодательства, и уплата продавцу стоимости товара с НДС являются достаточными основаниями для определения налогового кредита и возмещение этого налога из бюджета.

По мнению коллегии судей Судебной палаты в административных делах Верховного Суда Украины, доказательства, на которые сослались суды в принятых ими решениях, являются обязательными, но не исчерпывающими, поскольку предмет доказывания в этом деле представляют обстоятельства, которые подтверждают или опровергают обоснованность определения налогового кредита и возмещения НДС из бюджета, а ГНИ, постановляя налоговые уведомления-решение, об отмене которых заявлен иск, исходила из того, что истец товар не приобретал и эти операции были фиктивными.

Суды должны были с учетом сути возражений против иска истребовать в ГНИ доказательства, которые подтверждают ее доводы относительно того, что указанные в налоговой накладной сведения не соответствуют действительности. Если ГНИ таких доказательств не предоставила или предоставленные доказательства были недостаточными, суд, руководствуясь частями 4, 5 ст. 11 КАС, обязан был по  собственной инициативе истребовать доказательства, которые подтверждают или опровергают эти обстоятельства.

Суды не требовали от ответчика предоставить такие доказательства, не создали стороне в деле необходимые условия для установления фактических обстоятельств.

В случае подтверждения доводов ГНИ о бестоварности операций определение налогового кредита было бы безосновательным и НДС не подлежал бы возмещению из бюджета, несмотря на наличие у налогоплательщика (истца в деле) налоговой накладной, которая по форме отвечает требованиям действующего законодательства, а также доказательств уплаты продавцу стоимости товара с НДС.

Суды это обстоятельство не учли, доводы ГНИ о бестоварности операций и их фиктивность в определенном законодательством порядке не исследовали, вследствие чего неполно установили фактические обстоятельства дела…»

Результатом рассмотрения указанного дела стало то, что суд отправил дело на новое рассмотрение в суд первой инстанции, но важность сделанных ВСУ выводов сложно переоценить.

Анализируя указанное решение, можно сделать следующие выводы, которые ВСУ заложил в виде фундамента для новой судебной практики:

1. Признание недействительными учредительных документов контрагента и аннулирование свидетельства плательщика НДС с момента регистрации не влечет за собой недействительность всех соглашений, заключенных с момента государственной регистрации такого лица до момента исключения его из государственного реестра, и не лишает правового значения, выданные по этим хозяйственными операциями налоговые накладные. Факт включения сведений о юридическом лице в Единый государственный реестр, является подтверждением достоверности таких сведений, и они могут быть использованы в споре с третьим лицом. Если сведения, которые подлежат внесению в этот реестр, являются недостоверными и были внесены в него, то третье лицо может ссылаться на них в споре как на достоверные. (ст. 18 Закона Украины “О государственной регистрации юридических лиц и физический лиц – предпринимателей”);
2. Неуплата налога продавцом (в том числе вследствие уклонения от уплаты) в случае фактического осуществления хозяйственной операции не влияет на формирование налогового кредита покупателем и сумму бюджетного возмещения;
3. Суд во время рассмотрения указанной категории дел должен выяснять, имело ли место фактическое осуществление хозяйственных операций. В случае подтверждения бестоварности операций, определение налогового кредита является безосновательным и НДС не подлежит возмещению из бюджета, несмотря на наличие у налогоплательщика  налоговой накладной, которая по форме отвечает требованиям действующего законодательства, а также доказательств уплаты продавцу стоимости товара с НДС.

Отрадно, что ВАСУ разослал указанное постановление председателям апелляционных административных судов и попросил их довести указанное постановление к сведению судей соответствующего региона.

Выводы, сделанные ВСУ в указанном Постановлении, являются хорошей основой для иска налогоплательщика. Однако, по нашему мнению, остались кое-какие весьма существенные моменты,  которые могут испортить общую радостную картину. Обращаем внимание, на то, что на усмотрение суда остановлено разрешение вопроса о доказанности бестоварности операции, осуществленной налогоплательщиком при участии контрагента, чьи учредительные документы были признаны недействительными (банкрота). И вопрос – какие доказательства могут быть расценены судом как достаточные для подтверждения соответствующих доводов ГНИ – остался открытым. В любом случае бремя доказывания этих фактов, однозначно, возложено на органы ГНС, которые в суде не особенно усердствуют. В тоже время ВСУ дал однозначную команду судам проявлять инициативу и самостоятельно искать доказательства «бестоварности» операций, когда об этом в своих возражениях упоминает ответчик, т.е. ГНС. Насколько тщательно проведена  проверка судом первой инстанции, оценит апелляция и кассация, так что хождение подобных дел по кругу (старая практика), возможно, вновь станет реальностью до тех самых пор, пока ВСУ снова не выскажется уже и по этому поводу.

Тем, у кого времени ждать нет, предлагаем взять свою судьбу в свои собственные руки. В Ваших силах добыча доказательств «товарности», т.е. реальности налогооблагаемых операций. По опыту скажу, что доказать «факт, имевший место» гораздо легче, чем доказать отсутствие какого-либо события. Тут помогут и накладные о приеме товара, и первичные документы оприходования товара на складе, и договора хранения товара на складах (в резервуарах), накладные, подтверждающие передачу товара на хранение, доверенности на получение товарно-материальных ценностей, документы о списании товара в работу (для топлива – товарно-транспортные накладные и т.д.). В любом случае при подготовке материалов для суда не следует полностью полагаться на то, что суд удовлетвориться бездеятельной позиций ГНС в процессе, и, сославшись на недоказанность определенных обстоятельств, с легкостью присудит ожидаемую победу!

Джерело: Юлия Курило. Директор юридической компании «ЮСТ Украина»

Подібні статті