Якщо створення сайта доручено спеціалізованій організації, то, як правило, відповідним договором на неї покладається і реєстрація доменного імені. При цьому вартість зазначеної реєстрації може навіть не виділятися окремою сумою. Тоді залежно від того, як конкретне підприємство розцінить у своєму обліку витрати на створення сайта, вартість реєстрації доменного імені буде або разом з іншими витратами включено до первісної вартості НМА (веб-сайта), або списано на витрати на збут.

Інакше, якщо процедуру реєстрації доведеться виконати самому підприємству, виходити потрібно з того, що доменне ім’я не продається, а делегується, тобто передається нібито в тимчасове користування (звичайно на один рік). Умови делегування залежать від правил тієї зони, в якій створюється домен. Після закінчення періоду дії реєстрації доменного імені необхідно провести його перереєстрацію, повторно сплативши встановлену реєстратором суму (у межах від 50 до 500 грн.).

На наш погляд, немає підстав збільшувати вартість веб-сайта (як нематеріального активу) на плату за реєстрацію доменного імені, оскільки в загальному випадку такі витрати не пов’язані з придбанням (створенням) НМА, а також не спрямовані на його поліпшення або зміну його якісних характеристик. Найімовірніше, реєстрація (і перереєстрація) має на меті забезпечити нормальне та безперебійне функціонування сайта, що в бухгалтерському обліку дозволяє віднести її вартість до складу витрат на збут. Однак при цьому слід пам’ятати, що відображати такі суми найдоцільніше як витрати майбутніх періодів (рахунок 39) із подальшим поступовим списанням їх на витрати відповідних звітних періодів.

У податковому обліку вартість реєстрації (перереєстрації) доменного імені включається до валових витрат як витрати, пов’язані з підготовкою, організацією та веденням виробництва, а також продажем продукції, робіт, послуг, відповідно до пп. 5.2.1 Закону про податок на прибуток. Суми ПДВ, сплачені (нараховані) у складі таких платежів, формують податковий кредит за загальними правилами Закону про ПДВ.

Матеріал надано редакцією газети «Податки та бухгалтерський облік» (Видавничий будинок «Фактор»);

Найцікавіше

Статтею 317 цього Кодексу встановлено, що будівництво об’єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, із завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки, які виконуються суб’єктами господарювання для інших суб’єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду.

Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу про договір підряду, якщо інше не передбачено Господарським кодексом.

Згідно зі ст. 318 Господарського кодексу за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов’язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об’єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов’язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об’єкти і оплатити їх.

Договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об’єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов’язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об’єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об’єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

Вартість робіт (ціна договору) або спосіб її визначення зазначаються у договорі підряду на капітальне будівництво.

Вартість робіт за договором підряду (компенсація витрат підрядника та належна йому винагорода) може визначатися складанням приблизного або твердого кошторису. Кошторис вважається твердим, якщо договором не передбачено інше. Зміни до твердого кошторису можуть бути внесені лише за погодженням сторін.

Проведення розрахунків за договором підряду на капітальне будівництво регулюється ст. 321 Господарського кодексу.

Так, якщо договором не передбачено попередньої оплати виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов’язаний сплатити підряднику зумовлену договором ціну після остаточної здачі об’єкта будівництва, за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, – достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у разі, якщо така виплата та розмір авансу передбачені договором.

За необхідності консервації будівництва з не залежних від сторін обставин замовник зобов’язаний оплатити підряднику виконані до консервації роботи та відшкодувати йому пов’язані з консервацією витрати.

Підставою для зарахування об’єкта будівництва на баланс підприємства-замовника є акт приймання-передачі (введення в експлуатацію) основних засобів.

Зарахування об’єкта будівництва на баланс підприємства здійснюється за первісною вартістю, яка складається з таких витрат:

суми, що сплачують постачальникам і підрядникам за устаткування, інструмент, інвентар та інші необоротні активи, за виконані проектно-вишукувальні і будівельно-монтажні роботи (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (будівництвом) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження і пуск основних засобів;

інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Слід зазначити, що у разі якщо для будівництва основних засобів залучалися позикові кошти, то витрати на сплату процентів за користування кредитом не включаються до первісної вартості таких засобів.

Отже, витрати, понесені у зв’язку з будівництвом об’єкта основних засобів, після введення цього об’єкта в експлуатацію становлять його первісну вартість.

Порядок ведення податкового обліку витрат на капітальне будівництво об’єкта основних фондів залежить від напряму його майбутнього використання:

будівництво основних фондів для виробничих потреб та ведення господарської діяльності;

будівництво невиробничих фондів.

На прикладі запитання, що надійшло до редакції від громадської організації «Спортивний клуб «Азовмаш» (м. Маріуполь), розглянемо, як у податковому обліку неприбуткової організації відображаються витрати на капітальне будівництво об’єкта основних засобів.

Неприбутковою організацією було укладено з підрядною організацією договір на будівництво об’єкта нерухомості. Після завершення будівництва підписано акт приймання-передачі виконаних робіт і введено об’єкт в експлуатацію. У зв’язку з неоплатою виконаних робіт у неприбуткової організації виникла кредиторська заборгованість у розмірі вартості об’єкта нерухомості. Через відсутність коштів прийнято рішення погасити заборгованість перед підрядною організацією шляхом передачі їй у власність об’єкта нерухомості. Як відображаються зазначені операції в податковому обліку неприбуткової організації?

Основні фонди неприбуткових організацій відносяться до невиробничих фондів.

Це аргументується тим, що діяльність неприбуткових установ і організацій не спрямована на отримання прибутку, отже, їх основні фонди не використовуються для ведення господарської діяльності в контексті Закону N 334/94-ВР (згідно з п. 1.32 ст. 1 цього Закону під господарською діяльністю розуміють діяльність, спрямовану на отримання прибутку).

Відповідно до пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 зазначеного Закону під терміном «невиробничі фонди» слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів відносяться:

капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8, включаючи орендовані;

капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4 основних фондів згідно з пп. 8.2.2 цієї статті, які є невід’ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку та передані у безоплатне користування особам, які не є платниками цього податку.

Витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування.

Бухгалтерський облік вартості невиробничих фондів ведеться окремо від податкового обліку та не впливає на податкові зобов’язання платника податку.

Таким чином, у неприбуткових установ і організацій з метою оподаткування вартість основних фондів не підлягає амортизації й не включається до складу валових витрат.

Підпунктом 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону N 334/94-ВР встановлено, що у разі продажу невиробничих фондів до валових доходів платника податку включаються доходи, отримані (нараховані) від продажу, а до валових витрат – сума витрат, пов’язаних із придбанням (виготовленням) таких невиробничих фондів (без урахування зносу) та їх поліпшенням.

Водночас п. 7.11 ст. 7 цього Закону встановлено особливий порядок оподаткування неприбуткових установ та організацій, зокрема наведено перелік доходів, що звільняються від оподаткування для кожного з видів таких установ та організацій.

Згідно з пп. 7.11.13 п. 7.11 ст. 7 зазначеного Закону для неприбуткових організацій основною діяльністю є діяльність з надання благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання, зі створення систем соціального самозабезпечення громадян (недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки та інші подібні організації). До основної діяльності також включається продаж неприбутковою організацією товарів (послуг), які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку неприбуткову організацію, та які є тісно пов’язаними з її основною діяльністю, якщо ціна таких товарів (послуг) є нижчою за звичайну або коли така ціна регулюється державою. До основної діяльності не включаються операції з надання товарів (послуг) неприбутковими організаціями, визначеними в абзацах «в»–«д» пп. 7.11.1 цього пункту, особам іншим, ніж засновники (члени, учасники) таких організацій. Вичерпний перелік видів діяльності неприбуткових організацій мають містити їх статутні документи.

Згідно з нормами пп. 7.11.9 п. 7.11 ст. 7 Закону N 334/94-ВР у разі одержання неприбутковою організацією доходів із джерел інших, ніж визначені відповідними підпунктами 7.11.2 – 7.11.7 для її виду, такі доходи підлягають обкладанню податком на прибуток.

При цьому з метою оподаткування у зменшення суми інших доходів враховуються лише витрати, які прямо пов’язані з отриманням таких доходів.

Слід також нагадати, що пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону N 334/94-ВР встановлено вимогу щодо включення до складу валових витрат лише витрат, підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Доходи, отримані неприбутковою організацією від продажу невиробничих фондів, відносяться до таких, що підлягають обкладанню податком на прибуток.

Отже, у разі продажу невиробничих фондів у неприбуткової організації виникають валові доходи, а також валові витрати, які дорівнюють розміру витрат, пов’язаних із будівництвом таких невиробничих фондів, за умови наявності підтверджувальних документів (договір підряду, кошторис, акт приймання-передачі тощо).

Розрахунок податку на прибуток від доходу, отриманого неприбутковою установою з інших джерел, ніж визначені пп. 7.11.2–7.11.7 п. 7.11 ст. 7 (абзац другий пп. 7.11.9 зазначеної статті), що провадиться у звітному періоді (рядки з 10 до 15), надається у частині II Звіту про використання коштів неприбутковими організаціями та установами, затвердженого наказом N 233 (за текстом – Звіт).

Вартість продажу об’єкта невиробничих фондів відображається у рядку 10 Звіту.

Витрати, що безпосередньо пов’язані з будівництвом такого об’єкта (в даному випадку – сума кредиторської заборгованості перед організацією-підрядником), відображаються у рядку 11 Звіту в той самий звітний період, що й зазначені доходи. Сплата неприбутковою установою податку на прибуток у разі, якщо доходи від продажу невиробничих фондів перевищують витрати на їх будівництво (дані рядка 15), здійснюється за той податковий період, в якому одержано такий прибуток.

“Вісник податкової служби України”

N 25, від 7 липня 2007 р.

Подібні статті

Головне про доменні імена. Щоб з’ясувати, як у податковому та бухгалтерському обліку слід відображати витрати на створення доменного імені, спочатку розгляньмо, що таке домен і яке його призначення. Як відомо, користувач, який хоче зайти на будь-який сайт, набирає невелику комбінацію із символів, щось на зразок www.dtkt.com.ua. З допомогою такого набору буквених символів користувач одразу потрапляє в частину мережевого простору, в якому знаходиться потрібний йому сайт. Такий набір символів називається адресою сайту.

Адреса мережі Інтернет – визначений чинними в Інтернеті міжнародними стандартами цифровий та/або символьний ідентифікатор доменних імен в ієрархічній системі доменних назв. Сукупність адрес мережі Інтернет становить адресний простір. Домен – частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється (ст. 1 Закону України від 18.11.2003 р. №1280-IV “Про телекомунікації”).
Ієрархія доменів є двох рівнів: домен .UA – домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет; домен другого рівня – частина адресного простору мережі Інтернет, що розташовується на другому рівні ієрархії імен у цій мережі.
Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені .UA здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів (провайдерів) Інтернету та зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. Це “Український мережевий інформаційний центр” (UANIC). Тепер з’ясуймо, що ж вважається нематеріальним активом з точки зору податкового законодавства: “Нематеріальний актив – об’єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку” (п. 1.2 Закону про прибуток).

Отже, для того щоб домен вважався нематеріальним активом, слід мати на нього право власності, та ще й зареєструвати таке право власності відповідно до чинного законодавства. У ситуації, що склалася, підприємство жодного права власності не отримує, а після сплати провайдеру певної суми грошей отримало: по-перше, право користування частиною адресного простору мережі Інтернет; по-друге, за допомогою домену простий і швидкий доступ до свого веб-ресурсу. Інакше кажучи, замість того, щоб набирати досить складний і довгий код, який дає доступ до свого сервера, досить набрати коротку і зручну комбінацію з літер (наприклад, www.dtkt.com.ua).
Така легкість і простота досягається з допомогою спеціального обладнання та апаратних засобів провайдера. Отже, провайдер надає ніщо інше, як послуги. Тому сума, сплачена провайдеру за реєстрацію доменного імені, є платою за надання послуг. Такі послуги, відповідно до угоди з провайдером, можуть надаватися на рік, а можуть і на довший термін. Податковий облік доменного імені.. Підприємство може віднести на валові витрати кошти, сплачені за домен (на підставі пп. 5.2.1 Закону про прибуток) 1. Валові витрати виникають за першою подією: або за датою перерахування коштів, або за датою, коли буде оформлений документ, який засвідчує створення домену (договір або акт виконаних робіт). Проте слід дотримуватися однієї умови: сайт, для якого реєструється це ім’я, має бути пов’язаний з господарською діяльністю підприємства.
1 За винятком, якщо такий сайт буде використовуватися не з рекламною метою, а задля отримання доходу, наприклад Інтернет-магазин. Детальніше див. статтю І. Солодченко “Умовний актив” у “ДК” №46/2003. Бухгалтерський облік доменного імені. Слід чітко визначитися, яким чином цей сайт пов’язаний з господарською діяльністю. Якщо це Інтернет-магазин або платний сайт, з допомогою якого можна отримати які-небудь послуги, то всі витрати на створення такого сайту, в тому числі й доменного імені, формуватимуть вартість нематеріального активу 2. Якщо ж сайт призначений тільки для розміщення безплатної інформації, прайсів, умов акцій або іншої рекламної інформації, то витрати на створення доменного імені будуть відображені у складі витрат звітного періоду як витрати на збут або адміністративні витрати, залежно від призначення сайту.
2 Домени для сайтів, через які передбачається напряму отримувати певні економічні вигоди: Інтернет-магазини, платні сайти тощо. Детальніше див. публікацію І. Солодченко “Рахуємо гроші в Інтернеті” в “ДК” №39/2003. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань (ст. 5 П(С)БО 16 “Витрати”). Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Оскільки невідомо, в якому періоді створений підприємством сайт принесе йому певну економічну вигоду, так само як і невідомо, яку саме (в грошовому виразі), такі витрати в бухгалтерському обліку слід відобразити як адміністративні витрати за першою подією: або перерахування грошей, або надання домену. Облік програм. Стосовно бухгалтерських програм, то в податковому обліку, за рекомендаціями фахівців ДПАУ (лист ДПАУ від 17.11.2003 р. №9417/6/15-1316), їх слід відображати у складі 4-ї групи ОФ. У бухгалтерському обліку є два варіанти.
1. Якщо підприємство з допомогою цієї програми створюватиме інший нематеріальний продукт, наприклад, купивши програму, доробить її або на її базі створить іншу, тоді така програма відповідатиме критерію “актив” 3, і в бухгалтерському обліку її слід обліковувати як нематеріальний актив 4. Наприклад, система “Ліга:Закон” для підприємства, основною діяльністю якого є надання юридичних, аудиторських, бухгалтерських або інших консультаційних послуг. Аналогічно й програма “1С” для підприємства, яке має франчайзинговий договір з фірмою “1С” і займається розробкою конфігурацій.
3 Актив – ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до економічних вигід у майбутньому (П(С)БО 2 “Баланс”). Економічна вигода – потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів (Закон “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).
4 Нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам (П(С)БО 8 “Нематеріальний актив”).
2. Якщо підприємство використовує програму не для створення нового продукту, а як допоміжний засіб для прийняття певних управлінських рішень або для організації системи обліку, то витрати на придбання цієї програми збільшать витрати поточного періоду (на підставі ст. 6, 7 П(С)БО 16 “Витрати”) 5. Наприклад: система “Ліга:Закон”, придбана для головного бухгалтера (юриста) торговельного підприємства, підприємства громадського харчування; “1С”, придбана для ведення бухгалтерського обліку підприємства.
5 6. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
7. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені (П(С)БО 16 “Витрати”).
За критерій визнання програми активом можна взяти такі дві тези:
1) “потрачені гроші” здатні створити “щось”, що принесе підприємству “інші гроші” – тоді визнаємо нематеріальним активом;
2) “потрачені гроші” допомагають заробити “інші гроші”, але нового продукту з їх допомогою не створюється – тоді витрати поточного періоду.
Оскільки невідомо, в якому періоді створений підприємством сайт принесе йому певну економічну вигоду, так само як і невідомо, яку саме (в грошовому виразі), такі витрати в бухгалтерському обліку слід відобразити як адміністративні витрати за першою подією.

Ірина ЧЕРНОВА, “Дебет-Кредит”

№116(1027) от 10/12/04 -”Все про бухгалтерскький облік”

Найцікавіше